Олександр Федько: «В ідеалі – лікарі не повинні замислюватися про те, скільки грошей в кишені і чим годувати дітей»
Лікар – це не професія, це покликання й стиль життя. У цьому глибоко переконаний головний лікар Решетилівської центральної районної лікарні Олександр Петрович Федько, людина – унікальна , яка повністю віддає себе своїй професії ось вже впродовж майже тридцяти років. І якому й нині не соромно зізнатися, що він закоханий у справу свого життя.
Спеціально для « Нової газети по-полтавськи» Олександр Петрович розповідає про свою професію і про те, яким має бути сучасний лікар.
– Олександре Петровичу, з яких якостей характеру розпочинається шлях до професії лікаря?
– Напевно, все починається з величезного бажання стати лікарем і готовності багато вчитися. Це помилка – вважати, що з одержанням диплома навчання закінчується. Потрібно витратити багато сили на освіту і безперервно вчитися з моменту, коли ви вступили до медичного вузу і до моменту, коли захочете припинити лікарську практику. Зупинятися не можна.
– Спеціалізацій в медицині багато - від фармацевта до хірурга. Щоб стати фахівцем в конкретій області, чи потрібно володіти певними якостями? Назвіть ті якості, які об'єднують всіх лікарів.
– Перше і найголовніше – лікар має бути добрим... Потрібно уміти жертвувати собою заради інших. Лікар співпереживає пацієнтові, хоча це співпереживання не повинне переходити в паніку. У найважчих ситуаціях, співпереживаючи і співчуваючи, потрібно уміти зберігати професійний, тверезий підхід. Інколи пацієнтові необхідна підтримка, а інколи досить просто узяти за руку, підбадьорити. Друга якість – здатність до постійної самоосвіти і самоудосконалення. Всі люди роблять помилки, і лікарі - не виняток. Але власні помилки нам треба уміти аналізувати. Чесно, критично і об'єктивно. Не шукати виннного, а вчитися, щоб надалі помилки не повторювалися.
– Майбутні медики вчаться довше за всіх, плюс ординатура... А рівень заробітної плати вельми невисокий. Як ви вважаєте, чому? Який ваш прогноз на майбутнє?
– У нашій сім’ї медики і я, й дружина... Бувfло, наші сини, коли були малими, говорили: «Невже потрібно так багато вчитися, щоб так мало заробляти!». Вони обрали для себе інші професії, однак в обох є суто родинна здатність: допомогати людям. Це вище за матеріальні категорії...
Прогнози робити важко. У нашій країні дуже багато спотворень: не прослідковується чітка залежність заробітної плати від кваліфікації, інтенсивності і якості праці. Змінити щось одразу ж дуже важко. Неможливо оцінити працю лікарів, які оперують всю ніч і рятують життя, але ясно, що їх заробітна плата має бути більшою, ніж у звичайних хірургів. У нас же мінімальною є навіть різниця між оплатою праці лікарів-учених і практиків. Наразі недооцінюється роль науки в розвитку медицини, а без науки ми не зможемо развиватися. Тому насамперед треба розвивати науку. Інший шлях – подолання моральних стереотипів. Скільки років у нас медицина фінансувалася за «залишковим принципом»? Ось так і залишилося. Мені доводилося бути в Ірландії. Просто вражає рівень медицини там! І справа навіть не тільки у фінансуванні, у тому, що вона є безкоштовною для населення...Справа у особливій повазі до лікарів так званої «низової ланки» – без підпису саме сімейного лікаря там не продадуть навіть ліки у аптеці! Бо рядовий лікар, який бачить пацієнта, можвиво, вперше, тільки помітить окремий симптом, а сімейний веде спостереження роками за всією родиною!
– Зараз триває вступна компанія.Молодим людям, які стоять перед вибором професії, порадили йти в медичний інститут?
– Лише якщо ви відчуваєте в цьому своє призначення. Для багатьох це просто красиві слова – «я хочу бути лікарем!». На жаль, багато молодих фахівців після вузу і аспірантури йдуть працювати менеджерами в різні комерційні структури.Працювати в район взагалі їдутьодиниці. Коли я після закінчення вузу приїхав на роботу в Сухорабівку Решетилівського району, мені багато хто говорив – мовляв, ти ж тут не на довго... А, бачте, затримався...Лікування схоже на мистецтво. Тому, навіть якщо ви були відмінником у вузі, не факт, що ви таким же будете на практиці. До цієї професії потрібно мати покликання.
– Чи були у вашій практиці дивні і хороші історії?
– Звісно, були і подяки, і квіти,і сльози...Але найкраща історія для мене - повідомити пацієнту про те, що діагноз не підтвердився. Але навіть якщо виявлена патологія, потрібно уміти сказати про це так, щоб вселити в пацієнта надію і направити його по правильній дорозі. Будь-який лікар має бути психологом в душі.
– Ви ніколи не шкодували про вибрану професію?
– Сказати, що шкодував, буде неправдою, як і навпаки...Різні моменти бувають у житті. Найбільше шкодуєш тоді, коли не можеш допомогти людині. Це дуже важко...
Особливо, коли допомагати – це спосіб життя. Для мене це вже природньо. Свого часу, ще в студентські роки, не минало й кількох днів, здавав кров. Бо у мене рідкісна – четверта група, негативний резус...Бувало,навіть на лекції приходили, викликали на пряме переливанння...
– А як ви оцінюєте роботу сучасних комерційних клінік і центрів здоров'я, які з'явилися зараз у великій кількості? Чи варто туди йти на роботу лікарям?
– Працювати лікар може де завгодно. Адже найголовніше – не де працювати, а як! Лікар має бути чесний перед пацієнтами і перед собою. Головне – пам’ятати, що від твоїх дій залежить життя й здоров»я людей.
Переконаний, що лікар не повинен говорити хворому: «Не оперуватиму, поки не заплатиш!». Особисто у мене особливий підхід до пацієнтів-лікарів і вчителів. Бо ці люди заслуговують на особливу пошану. В ідеалі, представники цих професій ніколи не повинні замислюватися, скільки грошей в кишені і чим годувати дітей.Ось тільки, коли так буде?
Від редакції:
Цими днями Олександр Петрович Федько відзначав свій День народження. Приєднуємося до привітань від друзів, знайомих і численних пацієнтів! І щиро бажаємо йому, представникові найблагороднішої професії, – здоров’я, благополуччя, родинного затишку!
|
